«Оксамитове розлучення»: як і чому розпалася Чехословаччина

17 листопада — дата, відзначена двома значними історичними подіями в Чеській Республіці: закриттям чеських університетів у 1939 році та Оксамитовою революцією через півстоліття. Що сталося у річницю, відому у всьому світі як Міжнародний день студента, 17 листопада 1989 року? І чому революція, яка започаткувала політичний переворот, називається «оксамитовою»? І чому за цим відбулося «оксамитове розлучення» — розпад Чехословаччини на Чехію та Словаччину?

Період між 17 листопада та 29 грудня 1989 року, коли відбулися важливі події, що призвели до низки політичних змін у тодішній Чехословаччині, її подальшого розпаду на Чехію та Словаччину та до падіння комуністичного режиму, було вписано в історію під назвою Оксамитова революція.

Він названий так тому, що хоча для захоплення влади не застосовувалося насильство, результатом стали глибокі соціальні зміни. Незрозуміло, хто першим використав цю назву: одні приписують його перу іноземних журналістів, інші — прессекретареві Громадянського форуму Ріті Клімовій, дружині чехословацького політика Зденека Млінаржа.

Як відбулася Оксамитова революція?

• У другій половині 80-х років XX століття комуністичний режим у Чехословаччині переживав економічну та політичну кризу, що негативно позначилося на рівні життя населення та настроях у суспільстві.
• Вже в січні 1989 року несанкціонований мітинг на згадку про студента Яна Палаха був розігнаний Службою громадської безпеки: за цим пішла хвиля акцій протесту, так званий «Тиждень Палаха». Історична довідка: Ян Палах навчався на філософському факультеті Карлового університету та в січні 1969 року здійснив самоспалення на Вацлавській площі на знак протесту проти введення військ Варшавського договору до Чехословаччини.
• 29 червня 1989 року було опубліковано петицію «Кілька пропозицій», у якій громадяни Чехословаччини висловили невдоволення комуністичним режимом. До листопада документ підписали 40 тисяч людей.
• 17 листопада 1989 року відбувся дозволений владою пам’ятний марш студентів празьких університетів на згадку про Яна Оплетала (теж історична особистість, студент медичного факультету Карлового університету, символ непокори нацистській владі — прим.ред.). Однак він вийшов з-під контролю: студенти рушили до центру міста. На Національному проспекті сталося зіткнення співробітників органів безпеки з учасниками ходи, — воно і стало символом початку Оксамитової революції.
• Через два дні в Празі пройшли масові демонстрації проти поліцейських репресій, а у вівторок 21 листопада на Вацлавській площі зібралося до 200 тисяч людей. Вацлав Гавел уперше виступив перед ними з балкона палацу Мелантріх.
• 25 листопада протести досягли кульмінації та вилилися в демонстрацію за участю понад півмільйона людей на Літні у Празі. До студентів поступово приєдналися всі верстви населення, які вимагали політичних реформ.
• У грудні були відкриті кордони на захід, тодішній президент Чехословаччини Густав Гусак подав у відставку, а на його місце було обрано Вацлава Гавела. Було змінено деякі статті Конституції та сформовано новий Кабінет Міністрів. Передбачалося, що країна взяла новий курс на розвиток ринкової економіки.

Що сталося після революції?

З 1990 року Чехословаччина стала називатися Чеською та Словацькою федеративною республікою (ЧСФР). Прихильники політичної перебудови, однак, не врахували наявність певних етнічних суперечностей між чехами та словаками. В уряді та парламенті почали виникати конфлікти, і в 1992 році було ухвалено рішення про мирний поділ на дві держави. За аналогією з безкровною революцією 1989 року розпад ЧСФР назвали «оксамитовим розлученням». Офіційною датою вважається день ухвалення Закону про поділ ЧСФР, тобто 31 грудня 1992 року. Після розпаду Чехословаччини на географічній карті з’явилися дві нові держави — Чехія та Словаччина.

Крім політичних суперечностей, розпад був спровокований й іншими причинами, вважають політологи. Серед них: ослаблення ролі комуністичних партій СРСР та Чехословаччини; непродумані реформи в галузі економіки на початку 90-х років XX століття та суттєві відмінності в економічному секторі між чеською та словацькою частиною. У відносинах Чехії та Словаччини Чехія завжди грала роль «великого брата» або «вчителя», за яким Словаччині доводилося постійно тягтися. До «розлучення» Чехія вважалася промисловим центром Європи, Словаччина залишалася у лавах аграрних держав. У період соціалізму частка Словаччини у промисловому виробництві ЧССР зросла вчетверо, проте на розвиток та індустріалізацію йшли доходи із загального бюджету, що не влаштовувало чеську сторону. Словаки ж, навпаки, дорікали Празі в централізмі та вимагали самостійного розвитку. Напруга наростала, доки не вилилася в офіційний поділ на дві країни.

Як зараз виглядає життя у Словаччині та Чехії?

Після розпаду Чехословаччини стратегічною метою обох країн стало членство у Європейському Союзі. Словаччина і тут опинилася у ролі «молодшого брата», оскільки після поділу ЧССР усі управлінські кадри залишилися в Чехії, і адміністративні інститути довелося створювати з нуля.Наразі обидві країни входять до складу Європейського Союзу та НАТО, а також є членами Шенгенської угоди. Словаки та чехи зберігають дружні зв’язки та добросусідські партнерські відносини, напрям економічного розвитку обох країн зрівнявся (автомобільна промисловість). За статистикою, рівень життя у Словаччині дещо нижчий, ніж у Чехії, проте «молодший брат» залишається привабливою метою для емігрантів та особливо для іноземних студентів. Якість вищої освіти у Словаччині дозволяє випускникам місцевих університетів збудувати гарну міжнародну кар’єру. Навчання у Словаччині у державному виші безкоштовне за умови, якщо студент навчається словацькою мовою.